Проаналізуйте зміст «Березневих стетей» Хмельницького, розкрийте процес обмеження автономії Гетьманщини у др.. половині 17ст

На другому етапі Визвольної війни (1649-1654) боротьба йшла з перемінним успіхом. У той час, коли Хмельницький намагався налагодити зв'язки з сусідніми державами – Волощиною, Трансільванією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Московією, поляки 1651 p. розпочали наступ на Україну.

Після того, як козацькі полки були розбиті під Берестечком у червні 1651 р. і відступили під тиском литовської армії, Хмельницький підписав Білоцерківський договір (вересень 1651 р.), за яким гетьманське управління обмежувалося Київським воєводством, реєстр скорочувався до 20 тис, а польська шляхта отримувала право повертатися до своїх маєтків.

У 1652 р. польське військо було розбите під Батогом, а в 1653 р. через нову зраду союзника – кримського хана, Хмельницький не зміг розгромити основні сили польської армії. Оскільки козаки були знесилені численними битвами, Хмельницький розпочав пошуки воєнного союзника.

Єдиним можливим союзником за цих умов було православне Московське царство (майбутня Росія). В жовтні 1653 р. Земський собор у Москві після довгих вагань прийняв рішення про прийняття України «під високу руку» московського царя.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька рада, де позитивно було вирішене питання про союз України та Московії. Московський цар став «протектором» (захисником) України.

У березні-квітні 1654 р. підписано договір – «Березневі статті», що за московськими дипломатичними нормами був оформлений як повеління московського царя своєму підданому.

Суть статей – підтвердження привілей та прав Війська Запорізького на маєтки й землі; встановлення 60-тисячного реєстру; гетьманський уряд за статтями мав контролювати фінанси й податки; залишалися недоторканними права органів влади, Київського митрополита.

Підписані 27 березня 1654р. московським царем Олексієм Михайловичем прохальні чолобитні статті Б.Хмельницького фактично являли собою конституцію. В ній закріплювався правовий статус Війська Запорозького:

- в Україні зберігався військово-адміністративний устрій

- залишалось в силі звичаєве судочинство

- реєстр козацького війська визначався в 60 тисяч чоловік

- стверджувалося право козацького війська обирати гетьмана, який повинен був присягати царю.

Військо Запорозьке повинно було воювати спільно проти ворогів. Ці та інші положення закріпили нове правове становище українського уряду як васальне. Разом з цим вони передбачали збереження державного суверенітету України Війська Запорозького.

За договором Московія зобов'язувалася надати воєнну допомогу Україні. Права гетьмана обмежувалися лише в зносинах з Кримом і Туреччиною. Фактично Україна увійшла під протекторат Росії на правах широкої автономії. Серед дослідників є різні думки щодо цього.

Бойові дії 1654-1656 pp. розгорнулися на території України та Білорусії. Оскільки московський цар порушив підписану угоду – розташовував свої війська в багатьох містах України, розпочав війну з союзником України – Швецією, Хмельницький шукає інших союзників. Він не встиг цього зробити – діяльність великого гетьмана була перервана його смертю в 1657 році.

Процес обмеження автономії Гетьманщини у др.. половині 17ст

Після укладення Переяславського договору Російська влада стала втручатися у життя українського суспільства, маючи на меті обмежити гетьманську Владу та остаточно скасувати автономію України, перетворивши її на імперську провінцію.

Територія Гетьманщини наприкінці XVII ст. охоплювала Лівобережну Україну та Київ з навколишньою місцевістю. Політично-адміністративну владу у Слобожанщині в основному здійснював від імені царського уряду воєвода Бєлгорода.

Тогочасна Гетьманщина була старшинсько-козацькою республікою, в якій старшина й козацтво становили елітарну верхівку, що користувалася привілеями й перевагами республіканського правління.

Російський абсолютизм не міг змиритися з існуванням на території Лівобережної України демократичних традицій військово-козацької системи, зміцненням та розширенням елементів Магдебурзького права. Тому неминучість ліквідації цих соціально-політичних інституцій і запровадження загальноімперських норм було лише питанням часу. Однак цей процес тривав значний історичний період.

За умовами "Вічного миру", укладеного між Польщею та Росією у 1686 p., Москва зберегла за собою Лівобережжя, Київ з округою. Правобережжя відійшло до Речі Посполитої, яка пообіцяла не заселяти середньої Київщини польськими колоністами.

Російська влада ще до виборів гетьманом І. Мазепи (липень 1687 р.) ревізувала автономні устої Гетьманату.

До Глухівських статей 1672 р. долучилися нові обмеження: тепер не тільки гетьмана, але й старшину не можна було зняти з посад без дозволу царського уряду.

Москва підтвердила права на маєтки, одержані старшиною, звільнила її від податків на утримання війська, відмежувала козацький стан від міщан та селян.

Коломацькі статті (1687 р.) між гетьманом І. Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та Москвою — з іншого вперше заперечували державність України, але завдяки І. Мазепі цей пункт повністю не був реалізований.

Мазепа Іван (бл. 1639—1709) — гетьман України, політичний діяч і дипломат.

Період правління І. Мазепи був не простим для українського суспільства. Він намагався підтримувати добрі стосунки з Петром І та структурами московського уряду.

У внутрішній політиці придушував будь-які вияви козацького "вільнодумства" й зміцнював кріпосницькі домагання старшини, її станові права.

При Мазепі процес знищення автономії України і форм виборного козацького правління набирав темпів.

В народних масах Мазепа не мав популярності, його вважали панським гетьманом, вірним прислужником московського уряду, виконавцем царських указів, що так важко падали на Гетьманщину.

І. Мазепа служив реставрації феодально-кріпосницьких порядків у краї.

Старшина, шляхта й монастирська влада різними способами перетворювали козаків на своїх підданих. Цей процес подекуди супроводжувався насильством і зловживаннями.

1698 р. козаків розділили залежно від майнового стану на виборних (несли військову службу) і під-помічників (надавали допомогу виборним при спорядженні їх на службу).

Реформи у сфері судочинства та податків, опора на еліту свідчили про намір гетьмана створити в Україні прошарок національної аристократії, щоб за її підтримки зберегти оптимальний рівень автономії у складі Російської держави. Не підтримували гетьмана й міщани.

Саме за Мазепи Росія почала максимально використовувати продуктивні сили, військовий потенціал України для задоволення власне російських, імперських апетитів. Посилилися спроби русифікації населення, особливо верхівки: гетьман і старшина повинні були всіляко пропагувати змішані шлюби українок з росіянами, в офіційних установах російська мова почала витісняти українську, у важкому становищі перебувало національне книгодрукування.

Майже щорічно російські війська здійснювали походи в напрямі Кримського півострова, бо Росія намагалася закріпитися на Чорному морі. Мазепа теж посилав козаків у такі походи, але вони воювали неохоче, розуміючи, що після захоплення Криму потреба в Запорозькій Січі та реєстровому козацтві зникне.


0768828575969344.html
0768855250347551.html
    PR.RU™