Криза європейського людства і філософія  

Криза європейського людства і філософія

...Духовна Європа має місце народження. Я тут маю на увазі не географічне - тобто одну з країн, хоча й це небезпідставно, - а духовне місце наро­дження, одну з націй, відповідно, окремих людей і групи людей цієї нації. Це старогрецька нація VII й VI століть до н.е. Тут виникла нова настанова одиниці щодо на­вколишнього світу. Як результат, відбулося народження духовного утворення цілком нового різновиду, яке незаба­ром розрослося у систематизовану завершену структуру культури. Греки назвали її філософією. За правильного перекладу, в первинному значенні це означало не що інше, як універсальну науку, науку про всесвіт, про єдність усього сущого. Згодом інтерес до всезагального і, отже, питання про всеохоплююче становлення і буття у становленні стали диференціюватися згідно з усезагальними формами й регі­онами буття, так філософія як єдина наука розгалужується на різноманітні окремі науки.

У виникненні філософії в такому розумінні, коли до неї включено всі науки, я вбачаю, хоча й це парадоксально звучить, первинний феномен духовної Європи. За ближчого ж висвітлення, яке за необхідністю має бути досить стислим, цю позірну парадоксальність буде подолано.

Філософія, наука - це назви особливого класу духовних витворів. Історичний рух, який набув стильової форми європейської наднації, спрямований на нормоутворення, що перебуває у безконечності, але це не є тим нормоутво-ренням, яке можна вивести з суто морфологічного зов­нішнього споглядання структурних змін. Постійна спрямованість на норму внутрішньо притаманна інтенційному життю окремої' особистості, а звідси - й націям, з їхніми особливими соціальними утвореннями, й нарешті, - орга­нізмові об'єднаних Європою націй; звичайно, це стосується не кожної особистості й не до кінця розвинуто в персо­нальних утвореннях вищого ступеня, які конституюються інтерсуб'єктивними актами, але всім їм усе ж таки прита­манний, у формі необхідного шляху розвитку та поширення, дух загальнозначимих норм. А це означає, водночас, прог­ресуючу перебудову всього людства під впливом ідейних утворень, що набувають дієвості в малих і найменших гру­пах. Ідеї - властиві окремим особистостям смислові струк­тури нового дивовижного різновиду, що здатні містити в собі інтенційну безконечність, - не є подобизнами реальних речей у просторі, які, потрапляючи в поле людського досві­ду, одначе, не одразу стають значимими для людини як особистості. Завдяки першій концепції ідей людина посту­пово стає новою людиною, її духовне буття вступає у процес постійного оновлення. Цей процес з самого початку здійснюється комунікативно; пробуджується новий стиль особистого буття у своєму життєвому колі й через свідоме наслідування - відповідно, нове становлення. Спочатку в цьому процесі (а в подальшому і за його межами) поширюється нове людство, яке, живучи в конечному, праг­не до полюсу безконечності. Разом з цим виникає новий спосіб усуспільнення і нова форма постійних спільнот, ду­ховне життя яких, усуспільнене завдяки любові до ідей, завдяки виробництву ідей та ідеальному нормуванню життя, містить у собі безконечність у горизонті майбутнь­ого: безконечність поколінь, які оновлюються з духу ідей. Спочатку це відбувається в духовному просторі однієї лише грецької нації у формі розвитку філософії і філософських співтовариств. Водночас у цій нації виникає всезагальний дух культури, який залучає на свій шлях усе людство; так відбувається прогресуюче перетворення у форму нової історичності...

...жодна з форм культури, розгляду­вана в історичному горизонті, до філософії не була в означеному розумінні культурою ідей, не знала безконеч­них завдань, не знала такого універсуму ідеальностей, що вони й у цілому, й поодинці, й за методами продукування їх містять у собі безконечність.

...Однак з появою грецької філософії й перших її формоут­ворень на підставі послідовної ідеалізації нового смислу безконечності відбувається далекосяжне смислове перет­ворення, яке зрештою залучає у царину свого впливу всі ідеї конечного і разом з ними всю духовну культуру і люд­ство. Тому для нас, європейців існує багато безконечних ідей (якщо можна так висловитися) й поза філософсько-на­уковою сферою, однак своїм характером, аналогічним без­конечності (безконечні завдання, цілі, докази, Істини, "істинні цінності", "справжні блага", "абсолютно значимі норми"), вони завдячують перетворенню людства філосо­фією та її ідеальностями...

Тут ми стикаємося з можливим запереченням того, що філософія, наука греків була чимось виключно їхнім, що лише з ними прийшло у світ. Вони ж самі розповідали про мудрих єгиптян і вавілонян і таке інше, та й справді багато чому навчилися в них. Сьогодні ми маємо чимало праць з індійської, китайської (тощо) філософій, в яких їх ставлять на один рівень з грецькою і розуміють просто як різні історичні утворення в межах однієї ідеї культури. Звичайно, їм притаманна певна спільність. Однак за суто морфологіч­но загальним не варто втрачати з поля зору інтенційної глибини і нехтувати найсуттєвішими принциповими відмін­ностями.

Перш за все, докорінно відрізняються вже самі наста­нови філософів, котрі виступали з одного і з іншого боку, різниться універсальна спрямованість їхніх інтересів. Там і тут можна констатувати інтерес до всеосягнення світу, який в обох випадках, тобто також з боку індійської, китайської та інших подібних "філософій", був спрямований на універ­сальне знання про світ, виражався скрізь у формі профе­сійного життєвого інтересу і з цілком зрозумілих мотивів спонукав до професійних об'єднань, в яких від покоління до покоління передаються й відповідно розвиваються всезагальні результати. Але тільки у греків ми бачимо універ­сальний ("космологічний") життєвий інтерес у якісно новій формі чисто теоретичної настанови і спосіб об'єднання, який був внутрішнім проявом цього інтересу і відповідав характерові суттєво нових філософів і вчених (математиків, астрономів тощо). Це були люди, які не окремо, а один з одним, та один для одного, отже у міжперсональних зв'язках співпраці прагнули Тhеоrіа і тільки Тhеоrіа, розвиток і пос­тійне вдосконалення якої завдяки розширенню кола співро­бітників і послідовників усвідомлювалися як безконечне й універсальне завдання. Теоретична настанова історично виникла у греків.

...Теоретична настанова, будучи також професійною настанови, є цілковито непрактичною. Вона грунтується, отже, на вольовому Еросhе[1] стосовно всього природного, в тому числі й вищого рівня практики, яка професійно замикається на природному...

Від універсальної міфічно-практичної настанови виразно відрізняється в усіх раніше відзначених сенсах непрактична "теоретична" настанова, настанова thaymazein[2], до якої зводили виникнення філософії гіганти першого кульміна­ційного періоду грецької філософії - Платон і Арістотель. Людей охоплює пристрасть до світоспоглядання і світопізнання, вільного від будь-яких практичних інтересів, - і в замкненому колі своїх пізнавальних дій та у відведений на це час дбають вони не про що інше, як про чисту Тhеоriа. Іншими словами, людина стає незаангажованим спогляда­чем, спостерігачем світу, - вона стає філософом; або точ­ніше-з цього часу її життя набуває чутливості до можливих тільки за цієї настанови нових цілей і методів мислення, з яких, зрештою, виникає філософія, а сама людина стає філософом.

Звичайно, виникнення теоретичної настанови, як будь-яке історичне явище, має свою фактичну мотивацію в кон­кретному взаємозв'язку історичних подій. З огляду на це, отже, варто пояснити, як із способу існування і життєвого горизонту греків у VIІ сторіччі в їхньому взаємозв'язку з великими й уже висококультурними націями на­вколишнього світу могло з'явитися і постати спочатку для окремих одиниць оте thaymazein. Ми не будемо розглядати це детальніше; для нас важливіше зрозуміти спосіб мотивації, спосіб надання і творення смислу, який від простої переміни настанови, тобто від простого thaymazein привів до Тhеоrіа - історичний факт, якому, однак, має бути притаманний свій сутнісний вимір. Варто пояснити перет­ворення первинної Тhеоriа як цілковито "незаангажовано­го" (через Еросhе стосовно всього, що йде від практичних інтересів) світоспоглядання (пізнання світу на підставі чистого універсального споглядання) в Тhеоrіа власне науки, контрастуючи обидві через dоха[3]та еріstете[4]. Теоретичний інтерес, що виникає як те саме thaymazein, є, очевидно, варіацією первинно присутньої у природному житті зацікавленості як "перерви в ході серйозного життя", як прояву первісно утвореного життєвого інтересу або як бавлення спогляданням навколишнього, коли задоволені актуальні життєві потреби або скінчилася професійна робо­та. Зацікавленість (яка тут не є побутовою "вадою") є такою варіацією, таким інтересом, який знімає життєвий інтерес, відмовляється від нього.

Орієнтований таким чином, він (інтерес. - Перекл.) спо­чатку спрямований на різноманітність націй, власної і чужих, кожної зі своїм довкіллям, зі своїми традиціями, богами, демонами, міфічними силами, зі своїм світом, кожен з яких вважається просто самоочевидним і реальним. У цьому разючому контрасті виникає відмінність між уяв­ленням про світ і реальним світом і постає нове питання про істину; не про пов'язану із традиціями повсякденну істину, а про ідентичну, значиму для всіх, віднині не засліплених традиційністю, Істину - про Істину в собі. До теоретичної настанови філософа належить, отже, те, що він твердо наперед вирішує назавжди присвятити своє майбутнє життя - як універсальне життя - завданням теорії, до без­конечності розбудовувати теоретичне пізнання на теоре­тичному пізнанні.

В окремих особистостях, таких, як Фалес та інші, відбу­вається становлення нового людства, людей, які професій­но творять філософське життя, філософію як нову форму культури. Зі зрозумілих причин невдовзі виникає відповідне нове суспільне об'єднання. Ідеальний витвір - Тhеоrіа, -негайно схоплюваний у співпереживанні й засвоюваний через навчання й наслідування, спонукає до співпраці, до взаємодопомоги через критику. Навіть сторонні, нефілософи звертають увагу на дивні вчинки і прагнення філосо­фів. Зрозумівши їх, вони самі стають або філософами, або, у разі щільних професійних зв'язків, - утворюють свої школи. Таким чином, філософія поширюється двояко, як розширення професійного співтовариства філософів і як супровідний йому громадський розвиток освіти. Але в цьому полягає й причина пізнішого фатального розколу єдиного народу на освічених і неосвічених. Звичайно ця тенденція поширення не обмежується рамками рідної нації. На відміну від усіх інших культурних творінь, вона (філосо­фія. - Перекл.) не є рухом інтересу, вкоріненого в націо­нальних традиціях. Іноземці також вчаться розуміти і брати участь у могутньому перетворенні культури, яке йде від філософії. Але саме це ще потрібно детальніше пояснити.

Від філософії, поширюваної у формі досліджень та освіти, виходить подвійний духовний вплив. З одного боку, най­важливішим у теоретичній настанові філософської людини є своєрідна універсальність критичного стану, який рішуче налаштований не сприймати жодної заданої думки, жодної традиції, не запитуючи одразу ж увесь традиційно заданий універсум про істинне в собі, про ідеальність. Але це не тільки нова пізнавальна позиція. Завдяки вимозі підпоряд­кування всієї емпірії ідеальним нормам, а саме нормам безумовної істини, негайно відбувається далекосяжна зміна загальної практики людського буття, отже й усього культур­ного життя; тепер воно вже нормоване не наївною повсяк­денною емпірією і традиціями, а об'єктивною істиною. Так ідеальна істина стає абсолютною цінністю, яка через поши­рення освіти й постійний уплив на виховання дітей веде за собою універсально перетворюючу практику. Якщо трохи глибше замислитися над способом цього перетворення, ми одразу ж зрозуміємо необхідне: якщо всезагальна ідея істини в собі стає універсальною нормою всіх породжу­ваних людським життям відносних істин - дійсних і ситуа­ційно ймовірних, - то це стосується також усіх традиційних норм, норм права, краси, корисності, панівних особистих цінностей, цінностей особистого характеру і т.д.

Так корелятивне з досягненнями нової культури виникає особливе людство й особливе життєве покликання, філо­софське світопізнання породжує не тільки ці своєрідні результати, але й певне людське спрямування, яке одразу ж втручається в усе інше практичне життя, з його власними прагненнями й цілями, цілями історичної традиції, до якої належить людина і яка надає таким цілям їхнього значення, виникає нова й духовна спільність, можна сказати, спіль­ність суто ідеальних інтересів між людьми, котрі живуть філософією, поєднані відданністю ідеям, які не тільки для всіх корисні але й усім однаково належать. З необхідністю утворюється співпраця особливого роду, праця одного з одним й один для одного, критична допомога, яка взаємозбагачує, з якої виростає чиста й безумовна у своєму зна­ченні істина як загальне благо. Крім цього виникає необхід­на тенденція зростання інтересу через розуміння того, до чого тут прагнуть, над чим працюють, тобто тенденція залучення до філософії все нових і нових філософуючих. Це здійснюється спочатку в межах своєї країни. Поширення не може відбуватися виключно у формі професійного науково­го пошуку, воно, виходячи за рамки професійних кіл, набу­ває форми поширення освіти.

Які ж результати поширення освіти на все ширші верстви населення, звісно - верхні, панівні, менше обтяжені життєвими турботами? Звичайно це веде не просто до однорідної перебудови нормального й в цілому задовільно­го державного життя, а, цілком ймовірно, що й до великого внутрішнього розколу, внаслідок чого це життя і національ­на культура зазнають перелому. Традиційно орієнтовані консерватори і філософські кола вступають у боротьбу, і звичайно ця боротьба відображається у сферах політичної влади. Вже від самого виникнення філософії вона зазнає переслідування. Людей, які живуть її ідеями, зневажають. І все ж ідеї сильніші від усіх емпіричних влад.

Тут також слід враховувати, що філософія, яка виросла з універсальної критичної настанови проти всього і кожного традиційно даного, у своєму поширенні не є стримуваною жодними національними бар'єрами. Необхідна тільки здат­ність до універсальної критичної настанови, яка, звичайно, має своєю передумовою відносно високу донаукову куль­туру. Так відтворюється розлом національної культури, в першу чергу, в тому, що прогресуюча універсальна наука стає спільним надбанням для раніше чужих одна одній націй і єдність наукового і освітнього співтовариств пронизує більшість націй.

Належить навести ще дещо важливе, пов'язане зі став­ленням філософії до традицій. Тобто тут слід відзначати дві можливості. Або традиційно значиме цілком відкидається, або його зміст засвоює філософія і перетворює в дусі філософських ідеальностей. Надзвичайний випадок ста­новить релігія. Сюди я не включаю "політеїстичні релігії". Множинність богів, міфічні сили будь-якого гатунку є об'єктами навколишнього середовища настільки ж дійсними, як тварини чи люди. В понятті бога суттєвою є одиничність, але йому, з погляду людини, властиве те, що його буттєва значимість і ціннісна значимість пізнавані в їхньому абсо­лютному внутрішньому зв'язку. Тут і відбувається злиття, що саме напрошувалось, цієї абсолютності з абсолютністю філософської ідеальності. У всезагальному процесі ідеалі­зації, який здійснює філософія, бог, так би мовити, логізується, стає носієм абсолютного логосу. Втім, логічне я б убачав уже в тому, що релігія через теологію посилається на самоочевидність віри як на особливий і найглибший спосіб обгрунтування справжнього буття. Але національні боги тут не піддаються сумніву, подібно фактам на­вколишнього оточення. Перед філософією не ставлять піз­навально-критичних питань, питань про самоочевидність.

У суттєвому, хоча й дещо схематично, тут уже відзначена історична мотивація, яка пояснює, як пара грецьких диваків розпочала процес перебудови людського буття й цілого культурного життя, спочатку своєї власної і найближчих сусідніх націй. Але тепер уже видно, що звідси могла виникнути наднаціональність цілкого новому роду. Я маю на увазі, звичайно, духовний образ Європи. Тепер це вже не просто сусідство різних націй, які впливають одна на одну через торгове й воєнне протистояння; новий, пород­жений філософією і її окремими науками, дух вільної критики і орієнтації на безконечні завдання опановує люд­ство, створює нові безконечні ідеали! Такі ідеали притаман­ні окремим людям в межах націй, а також самим націям. Але є, зрештою, також безконечні ідеали для все більш поширюваного синтезу націй, в якому кожна з цих націй, оскільки вона домагається вирішення своїх ідеальних власних завдань в дусі безконечності, дарує, завдяки цьому, усе найкраще в собі сполученим націям. Через це дарування і сприйняття постає наднаціональне ціле зі всіма його ієрархізованими спільнотами, сповнене духу безмір­ного розчленованого на різні безконечності і все ж єдиного безконечного завдання. В цій ідеально орієнтованій всезагальній соціальності сама філософія продовжує вирішувати своє особливе безконечне завдання й виконувати провідну функцію - функцію вільного й універсального теоретичного осмислення, яке охоплює також усі ідеали і всезагальний ідеал, тобто універсум усіх норм. Філософія постійно повинна виконувати в європейській спільноті функцію ар­хонта всього людства.

Мартин ХАЙДЕГГЕР

Відскановано: Гайдеггер М. Понятие философии. Философия и мировоззрение // Основные проблемы феноменологии. – СПб., 2001., с. 5-13


0770080280749331.html
0770095333362148.html
    PR.RU™